Оригінал статті опубліковано в AgroTimes.

Cтала робота Українського коридору сприяє агроекспорту, темпи якого за дев’ять місяців поточного року пришвидшились більше ніж на чверть. Загалом за три квартали 2024 року було відправлено за кордон 48,9 млн тонн, із них 42,3 млн тонн — зернові культури. Ціни на українські зернові й олійні, порівнюючи з попередніми роками, підвищуються і навіть установлюють рекорди.

Кукурудзяні пристрасті

Унікальність нинішнього сезону полягає в тому, що на початок маркетингового року ми мали найнижчі за останні вісім років перехідні запаси кукурудзи. Це підтверджують доволі неактивні відвантаження зернової у вересні та жовтні. Зокрема, у вересні ми мали найнижчий за останні чотири роки місячний показник експорту на рівні близько 500 тис. тонн.

Станом на середину жовтня в Україні зібрали близько 14 млн тонн кукурудзи й експортували близько 900 тис. тонн.

Водночас на ринку спостерігається постійне підвищення цін на зернову, які наблизилися до пікових рівнів осіннього періоду. Основною причиною підвищення цін було те, що Туреччина вийшла на зовнішній ринок, щоб придбати 1 млн тонн кукурудзи за заниженими імпортними тарифами, аби розбавити й трішки знизити внутрішні ціни на фуражну групу.

Проте українські аграрії не поспішають реалізовувати кукурудзу нового врожаю внаслідок їх переходу на дешевші технології, які вони впроваджували попередні роки у відповідь на виклики. Також виробників підтримали пільгові кредити й програми лояльності, які зняли фінансове навантаження, що дозволило їм відновитися до звичних для них циклів збуту продукції. Як результат маємо затримку в пропозиціях.

До того ж площі під кукурудзою цьогоріч скоротились, натомість збільшилися посіви сої та ріпаку: урожай цих культур аграрії зазвичай намагаються продати максимально швидко. Реалізацією сої та ріпаку фермери відшкодували власні фінансові потреби, що зменшило необхідність у швидкому збуті кукурудзи.

Усі ці чинники зійшлися в один момент і створили суттєві зміни в поведінковій особливості учасників ринку.

Нинішнього року ми очікуємо на експорт кукурудзи в обсязі 19–20 млн тонн. Щоб рівномірно розподілити потоки вивезення збіжжя, до кінця року ми мали б експортувати 8–9 млн тонн.

На сьогодні основним ринком збуту, на який на початку жовтня орієнтується весь експорт України, є Туреччина. Однак потрібно знайти ринок збуту ще для близько 7–8 млн тонн кукурудзи до кінця календарного року у Європі, Африці й Азії. І тут виникають певні проблеми.

Наразі ринки Азії є неактивними. Зокрема Китай має власне виробництво і, найшвидше, прийде на ринок України після Нового року. Ми бачимо це за активністю експортерів, які нині не вимагають китайської сертифікації.

Ринок Африки має певне насичення завдяки активному споживанню. Тому і цей напрямок для української зернової буде активнішим із початку січня 2025 року.

У Європі відбуваються цікаві структурні зміни. Нинішнього року у ЄС частка імпорту кукурудзи зі США збільшилась майже в 10 разів, тому наразі частка американської зернової в загальній структурі становить 20%. Відповідно, доки ми стримуємо продажі власної кукурудзи, такі ринки, як Європа шукають альтернативу й заміщують нашу зернову американською або бразильською. До того ж кукурудза з американського континенту в рази дешевша, ніж українська. Це створює суттєву конкуренцію на наших основних ринках збуту. А без ринку Європи українському експорту буде важко збалансуватися й знайти підтримку у ціні.

Якщо говорити про ціни, то станом на середину жовтня продажі в напрямку Туреччини були майже на 10–15 доларів вищими, ніж кукурудза торгувалася в напрямку Європи. Проте найближчої перспективи маємо знижувальну цінову тенденцію на зернову.

Пшеничні перипетії

Фуражна пшениця у цінових тенденціях певною мірою пов’язана з продовольчою, але міцнішій вартісний ланцюг цієї культури з кукурудзою. У Європі, найбільш еластичному ринку збуту, працює формула, що вартість фуражної пшениці не може перевищувати ціни на кукурудзу більше ніж на 10 євро. Якщо це відбулося, покупці зосереджуються на купівлі кукурудзи. Це пов’язано з культурними, технологічними й індустріальними звичками та особливостями, які впливають на зв’язок цих двох культур.

У серпні-жовтні ми спостерігали підвищення цін на кукурудзу. Нині мірою насичення ринку зерновою нового врожаю посилюється конкуренція й тиск на ціни. Натомість вартість фуражної пшениці вже стабілізувалася й починає корегуватися під впливом цін на кукурудзу.

Останнім часом ціна на кукурудзу знизилась близько на 10 дол./т, ціна на фуражну пшеницю — десь на 8 дол./т. Тому можна сказати, що вони майже корелюють один з одним. Водночас ціна на продовольчу пшеницю не змінилась. Хоча на початку жовтня вартість продовольчої й фуражної пшениці була майже однаковою внаслідок проблем зі збутом високоякісного зерна на зовнішньому ринку.

Зокрема, ринок Європи має пшеницю власного виробництва. З року в рік частка фуражної та продовольчої пшениці змінюється, але цей ринок певною мірою самодостатній. Обсяги продовольчої пшениці там збалансовані, тому Європі цікавіша українська фуражна пшениця.

З африканським континентом також є певні моменти: історично він є одним з основних ринків збуту росії. Цього року збут російської пшениці там навіть збільшився, що повністю, можна сказати, задавило ціну й не дозволило жодних рухів вгору по продовольчій пшениці.

Попри те, що ціна лишилась плю-смінус на одному рівні внаслідок корегування цін на кукурудзу і фуражну пшеницю, згодом ми повернулися до звичної різниці між вартістю продовольчої та фуражної пшениці, яка на сьогодні становить близько 10 до ларів за тонну.

Станом на 15 жовтня Україна експортувала майже 7,5 млн тонн: здебільшого — це фуражна пшениця.

Водночас ми спостерігаємо проблеми млинарів із насиченням їх потреб на внутрішньому ринку — фермер вірить у продовольчу пшеницю, тримає її й не продає, а не продає тому, що немає бажаної ціни. А підвищення вартості не передбачається через зовнішню кон’юнктуру, адже російська пшениця тисне на найближчі ринки збуту. Тому фермер тримає, бо вірить, що ціни підвищаться до 240–250 доларів.

Україна є нетто-експортером у частині сільгосппродукції, і це позначається в поведінці та культурі відносин фермерів з усіма учасниками ринку. Аграрій передусім дивиться на зовнішній ринок і на експортерів, які певною мірою диктують ціни на внутрішньому ринку. Переробник, своєю чергою, також дивиться на експортерів, щоб установлювати свої ціни. Але у цій парадигмі він не вибудовує тривалі відносини з виробниками навколо власних потужностей. Це часто змушує переробні підприємства шукати продовольчу пшеницю в інших областях. Хоча було б простіше й логічніше інвестувати у відносини з фермерами найближчих регіонів.

Аби собі гарантувати якість і кількість, потрібно витратитись на певні технології й гарантувати фермеру те, що в нього цю продукцію заберуть за ціною X+, щоб відшкодувати його певні витрати й ризики, зокрема погодні.

Проте борошномели хочуть купувати якісну пшеницю, але не готові інвестувати в неї через побудову стійких відносин з агровиробниками, в результаті змушені намагатись увімкнути адмінресурс через обмеження експорту тощо.

Олійне тріо

Ринок України все більше занурюється в олійну групу, збільшуючи виробництво сої та ріпаку, які минулих сезонів демонстрували найбільшу маржинальність. Це спонукає внутрішню переробку до розвитку.

Однак й у цьому сегменті переробці доводиться конкурувати з експортом. Зокрема, 2024 року врожай ріпаку становив близько 3,6 млн тонн. Проте з початку маркетингового року станом на середину жовтня вже експортовано близько 2,5 млн тонн олійної в країни ЄС. Найшвидше, 1 млн тонн, який лишився, також відправлять за кордон. Відповідно, внутрішня переробка, не отримавши необхідної кількості олійної, переорієнтувалася на сою та соняшник.

Урожай сої очікується на рівні 5,4– 5,5 млн тонн (для порівняння: 2023 року цієї олійної зібрали 4,7 млн тонн). Внутрішня переробка 2024-го очікується на рівні 2 млн тонн. Це пояснюється намаганням переробних заводів уникнути простоїв через брак ріпаку.

Вартість сої протягом кількох місяців становить близько 18 тис. грн/т, і здорожчання цієї культури найближчої перспективи не передбачається. А ось ціни на соняшник нинішнього сезону постійно підвищуються. Зокрема, за останні півтора місяця олійна додала у ціні 8 тис. грн/т. Таке підвищення стимулює фермерів стримувати продажі великих партій і ставить переробні підприємства в доволі скрутне становище: щоб отримати сировину, вони змушені переплачувати, випереджаючи зростання тенденції. Тим самим вони ще погіршують контекст ринку, стимулюючи до подальшого підвищення вартості соняшнику.

Також варто зазначити, що переробники стримують продажі соняшникового шроту й олії. На тлі меншого, ніж торік, урожаю олійної у Європі Україна опинилась у фокусі інтересів країн-сусідів. Тому цінові рекорди соняшнику й продуктів переробки, найшвидше, далеко не останні.

Автор: комерційний директор SPIKE BROKERS Олександр Соловей